Маленьке дівчатко по стежкам ходило.

Щось в повітрі дощиком літним запахло.

Сонечко на горизонті за обрій заходило.

Щастя її довгождане знайшлося.

Маленьке дівчатко в озері біля села купалося.

На дні в пісочку скарб щастя знайшла.

Витягнула його, та додому одразу пішла.

Щось в цьому скарбі не так, догадалася.

Маленьке дівчатко собі ціну знала.

Цей скарб мамці і таткові показала.

Цей справжній скарб – золотий дукат,

Татко на ярмарці придбав донечці самокат.

Сонце сяє, південь на горизонті.

Вона їде на ньому в далеку далечінь.

Їй подобається бути літом в селі, промінь,

Останній сховається за лісом, на горизонті.

Маленьке дівчатко повертає назад,

В вухах грає вітерець, дзвенить самокат.

Поїхала додому, відразу спати, втомилася вона.

Під вікном дозріла червона калина.

Мамуся, татуся і вона, вся родина.

Зранку збираються на пікнік, – риболовлю.

Поки доїхали на озеро, велика країна!

Бавиться дівчатко, батько зловив рибку з кров’ю.

Купається дівчатко в гарному купальнику.

Мати чистить спійману рибку, невелику.

Татко розводить багаття, буде смачна юшка.

Коник стрибунець грає літню мелодію на всі вушка.

Кипить вода, засмагає на сонці вона,

Незабаром закінчиться літо, поїде вона,

До міста, додому, в школу гризти граніт науки.

Радіє бабуся, що є у неї такі внуки.

Канікули швидко закінчились.

В школу збираються вони.

Плаче дівчатко, успокоюють вони.

Бабуся рада буде бачити їх знову.

Спам’ятала дівчатко, як на озері їли юшку.

Як коник стрибунець стріляв по вушку.

Пише диктант, додає, множить на два.

Від цього може розболітись голова.

В один прекрасний день на уроці,

Вчителька запропонувала написати твір,

Як літом проводив час, її оченята, як звір.

Рученята швидко писали, не знаючи праці.

Вчителька читаючи твір, не могла зрозуміти,

Що дівчатко має до письменника хист.

Дівчатко написала повністю лист.

Та ще три аркуша із зошита вирвала, щоб написати.

Вчителька хотіла поставити одинадцять, 

Але за речення про дукат, поставила дванадцять.

Наступного ранку зайшла до класу.

Дівчатко малювала той дукат, і його масу.

Прийшла черга дівчаткова, вона розповіла,

Чим літом вона цікавилася, і що робила.

Проминув час. Вона подорослішала,

Свій талант в книгодрукарню принесла.

Книжка в світ вийшла, про літо.

Що в житті може статися, як воно пролетіло.

Згадуючи про гарний купальник,

Вона його забула в селі хаті, холодильник

Привезла до бабусі, тільки бабусі нема.

Бо зимою цією вона в ліжку померла.

Дівчатко пішла до озера, пам’ятала досі,

Що колись була малою, як курки купалися в просі.

Татко і мама дивлячись на неї, виросла вона.

Як час іде невпинно, не зупиняючись, весна!

Життя гарне зробила їй подарунок на день народження.

Коли їй виповнилося вже сімнадцять,

Вона знайшла своє справжнє кохання.

Народилося дитя у неї, коли їй вже було двадцять.

 Люди кажуть, що життя не повторюється.

Але любе дівчатко підтвердило, що це не так.

Коли в небі над селом пролетів літак.

Вона з донечкою разом на озері купається.

Мамуся і татко всміхалися разом з нею,

Що всі в щасті і благополуччі живуть з ріднею.

Життя триває, дівчатко одне не забуває,

Що життя триває, все знову повторюється.

Post Scriptum

В цьому контексті одна мораль,

Що життя може бути різноманітна, 

Коли в ньому не народжується печаль.

Дівчатко росте але історія її крихітна.

Все в житті повторюватись може,

Коли цього захотіти, зустрітись,

Все з початку починає життя, боже.

В це життя легко можна в кохатися.

Коли є діти, внуки, батьки та бабусі,

Дідусі, бо наша країна – це родина.

Життя дивовижна часова машина.

Бо це триває тепер і досі!!!